Ох, яка складна і болюча тема. Дуже знайомі ці роздуми, хоча, на щастя, особисто ще не довелося приймати остаточне рішення щодо батьків. У моєї близької подруги була така ситуація з бабусею. Вона жила сама, почалися проблеми з пам'яттю, кілька разів забувала вимкнути газ. Подруга просто розривалася між роботою, своєю сім'єю та щоденними поїздками до неї. Врешті-решт, вони зважилися на пансіонат. Спочатку було неймовірно важко, почуття провини просто з'їдало зсередини. Але з часом вони побачили, що бабусі там стало краще. По-перше, цілодобовий нагляд, що заспокоювало всю родину. По-друге, спілкування з однолітками. Бабуся, яка вдома майже весь час сиділа сама, там знайшла собі подруг, почала брати участь у якихось заходах. Звісно, родина відвідувала її дуже часто, привозили домашні смаколики, забирали на свята. Тож я думаю, що тут немає однозначної відповіді «так» чи «ні». Якщо родина фізично не може забезпечити належний, а головне — безпечний догляд вдома, то хороший пансіонат може стати справжнім виходом. Це не зрада, а прояв турботи, хоч і в такій непростій формі. На жаль, конкретний заклад порадити не можу. Вони обирали щось у передмісті Києва, але головне, на що дивилися, — це відгуки, чистота, кваліфікація персоналу і те, як цей персонал спілкується з мешканцями. Вони їздили туди кілька разів без попередження, щоб побачити реальну картину, а не показову. Можливо, це і є головна порада.